Війна — це не лише фронт. Це тисячі родин, які щодня живуть у тривозі за тих, хто зараз захищає нас. Батьки, партнери(-ки), діти прокидаються з важкими думками.
Ми звикли допомагати грошима, речами, збирати на дрони. Але є ще одна допомога, яка важлива не менше — слово і присутність. Саме про це говорили 29 серпня в кафе суспільного впливу misto.cafe на зустрічі із заступником командира бригади «Любарт» Андрієм Д’яченком (Хорватом) та військовим-психологом Сергієм Репетюком (Веганом).
Це не була лекція для фахівців. Це розмова для кожного, хто хоче підтримати військових та їхні сім’ї без фальші — словами, діями, увагою. Передаємо основні тези далі.
Коли спілкуєтеся з військовими
Не варто:
- розпитувати про деталі бойових дій чи поранення;
- торкатися без дозволу;
- допомагати, не спитавши;
- порівнювати їхній досвід із чужим чи фільмами;
- жаліти чи сумніватися у їхньому виборі;
- ставити питання на кшталт: «Скільки ти вбив(-ла)?» чи «Коли закінчиться війна?».
Варто:
- подякувати за службу (якщо справді цього хочете);
- слухати уважно, не перебиваючи;
- пропонувати допомогу;
- запитати, чи хоче людина говорити про службу;
- підтримувати у звичайних розмовах: про родину, спорт, хобі.
Якщо людина повернулася з полону
Не варто:
- розпитувати про катування чи досвід полону;
- казати: «Тобі пощастило, ти живий(-а)»;
- нав’язувати допомогу чи лікування;
- знецінювати їхні слова або радити: «Забудь і живи далі»;
- порушувати відчуття безпеки різкими змінами планів.
Варто:
- привітати з поверненням коротко і щиро;
- дати простір і поважати межі;
- слухати, якщо людина готова ділитися;
- пропонувати допомогу у простих речах;
- підтримувати у звичайних розмовах.
Як говорити з родинами військових
Не варто:
- питати: «Як ти його/її туди відпустив?»;
- давати поради, як чекати чи поводитися;
- порівнювати чи принижувати переживання.
Варто:
- пропонувати побутову допомогу;
- підтримувати словами: «Ми поряд»;
- давати простір для висловлення без осуду чи порад.
Коли йдеться про родини загиблих
Не варто:
- казати: «Час лікує» чи «Він/вона у кращому світі»;
- питати подробиці загибелі;
- порівнювати втрату з чужою.
Варто:
- щиро співчувати: «Мені шкода, що це сталося»;
- згадати хороші риси загиблого(-ї);
- бути поруч навіть мовчки;
- пропонувати конкретну допомогу — купити продукти, відвезти дітей тощо.
Якщо близька людина зникла безвісти чи в полоні
Не варто:
- давати неправдиві надії чи казати: «Напевно його/її вже немає»;
- поширювати чутки;
- тиснути з питаннями про новини.
Варто:
- визнавати їхній біль і невизначеність;
- підтримувати без применшення;
- допомагати лише перевіреною інформацією;
- говорити: «Ми віримо у повернення», поважати їхній спосіб триматися.
Чому це важливо
«Радість, розділена на двох, стає вдвічі більшою. Сум, розділений на двох, — удвічі меншим», — ділиться «Веган».
Ми не завжди знаємо, що сказати. Але ми завжди можемо бути поряд, слухати і поважати кордони іншої людини. Це — і є справжня підтримка.
Фото в публікації — Lubart Foundation
