Дослідження життя і творчості Станіслава Сарцевича

Цей проєкт повертає ім’я Станіслава Сарцевича — скульптора-наївіста, який створив свій «Сад скульптур» просто у дворі, у центрі Луцька, щоб «було гарно на землі». Ми поєднали історію, мистецтво й цифрові технології, щоб оживити його творчість і зробити її частиною сучасного культурного простору.

Із біографією та творчістю митця працювали комплексно:

• Зібрали архівні матеріали та спогади сучасників Сарцевича; віднайшли та оцифрували 378 фото майстра і його скульптур.
• Спільно з компанією Skeiron створили 3D-моделі скульптур — так роботи отримали друге життя. Побачити їх можна з будь-якого куточку світу.  
• Провели 3 публічні зустрічі у Луцьку, аби дискусія про Сарцевича і наївне мистецтво загалом залучила не лише фахову аудиторію. Серед спікерів та спікерок були: Зоя Навроцька, Павло Гудімов, Петро Гончар. 
• У співпраці з київським театором “Шарж” створили та поставили виставу “Раптова казка серед міста” у Луцьку та Києві. Це інтермедії за мотивами життя та творчості Станіслава Сарцевича. 
• Записали серію розмов про Станіслава Сарцевича, процес реалізації проєкту та наївне мистецтво. А також — створили документальний фільм Genius loci/Дух місця .

Проєкт із дослідження життя і творчого шляху Станіслава Сарцевича реалізовує платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду. 

Біографія Станіслава Сарцевича

Станіслав Валерʼянович Сарцевич

(07.10.1904, с. Бобрицька Болярка (нині Житомирська обл.) — 29.02.1984, Луцьк)

— український скульптор-аматор, наївіст, творець легендарного «Саду скульптур» у Луцьку на вулиці Дольній.

Походження

У військових документах Сарцевич зазначений як поляк. Свій щоденник вів польською та російською мовами, спілкувався у побуті українською. Прізвище «Сарцевич» свідчить, що рід походив з околиць Гродна — на межі сучасних Литви, Білорусі та Польщі.

Про його батьків відомо небагато. За спогадами родини, мати була розкуркулена і вислана до Сибіру разом із двома доньками. Батько, ймовірно, загинув рано.

Родина

Близько 1930 року Станіслав одружився з Юлією Розбіцькою (1911 р.н., Хмерина, нині Житомирська обл.) — донькою Карла (Кароля) Розбіцького та Теофілії Буржимовської. У подружжя було четверо дітей: Марія (1931), Ядвіга (1933), Владислава (1936) і Леопольд (1942).

Освіта та професійна діяльність

За освітою — історик. Працював учителем, начальником поштового відділення, бухгалтером відділу соцзабезпечення. Після виходу на пенсію повністю присвятив себе скульптурі.

Називав себе художником, вважаючи це головною справою свого життя.

Війна

Учасник Другої світової війни, партизан. 6 серпня 1944 року його призвано до радянської армії (516-й стрілецький полк 107-ї стрілецької дивізії). Був поранений у ногу і отримав інвалідність, яка змусила перейти від вчителювання на роботу бухгалтером.

8 березня 1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» — за знищення чотирьох німецьких солдат під час бою за населений пункт Gross Chelm (тепер Chełm Śląski, Польща). Участь у воєнних діях вилилася у партизанській серії скульптур.

«Сад скульптур»

Після виходу на пенсію приблизно в 60-літньому віці Сарцевич протягом близько 20 років створив понад 50 розфарбованих цементних фігур у людський зріст — образи жінок, класиків, тварин, алегорії.

Також разом із представниками родини прикрашав подвір’я та стіни дому розписами — «щоб було гарно на землі».

До саду часто навідувалися учні художньої школи, делегації, митці, журналісти, звичайні містяни.

Про митця та його сад створено фільми: — «Чарівник із Луцька» — «Щоб було гарно на землі» (кіностудія «Волинь») — «Я покажу вам свій сад» («Укртелефільм»)

У 1982 році в журналі «Декоративне мистецтво СССР» з’являється стаття Олександра Найдена «Портрет художника в старості», про скульптора також пишуть в угорському журналі «Művészet» («Мистецтво») № 4, 1984 р.

Завдяки цим публікаціям і постійній промоції мистецтвознавиці Зої Навроцької ім’я Сарцевича стає відомим у СРСР та за кордоном.

Останні роки життя і спадщина

Станіслав Сарцевич помер 29 лютого 1984 року в Луцьку. Похований на міському кладовищі біля села Гаразджа (Волинська обл.).

Після смерті митця його цементні скульптури, створені без дотримання технології, почали руйнуватися. Близько 1990 року на місці саду родина побудувала житловий будинок.

Частину робіт активісти Товариства Лева у Луцьку, за свідченням Оксани Ременяки, вивезли до заповідника «Старий Луцьк».

2001 року мистецтвознавиця Зоя Навроцька передала 33 одиниці (погруддя, фрагменти скульптур, декоративні елементи) до Музею Івана Гончара в Києві (директор — Петро Гончар).

2014 року твори митця експонувалися у галереї «Хлібня» (Національний заповідник «Софія Київська») в межах проєкту «Український наїв ХХ століття».

Проєкт “7 розмов про Сарцевича”

Проєкт “Відбитки міста. Сарцевич”

Фільм Genius Loci / Дух місця

Команда проєкту

• Елла Яцута – керівниця проєкту, керівниця платформи «Алгоритм дій» 
• Руслана Порицька – кураторка дослідження, керівниця та режисерка театру «Гармидер» 
• Наталка Шепель – комунікаційна менеджерка проєкту, акторка театру «Гармидер» 
• Тетяна Зубрик – координаторка заходів проєкту, керівниця Центру розвитку креативних індустрій «Або Або»
• Оксана Савчук – менеджерка з моніторингу та оцінки, фахівчиня із роботи з донорами ГО «Алгоритм дій» 
• Марина Ковальчук – асистентка керівниці проєкту 
• Марійка Марченкова – асистентка кураторки дослідження 
• Ганна Панченко – SMM проєкту 
• Олеся Бачинська – дизайнерка проєкту 
• Катерина Бодня – фінансова менеджерка проєкту 
• Андрій Роговський – логіст проєкту