27 вересня у сквері «Зерно» в Луцьку відбувся показ вуличної вистави театру «ШАРЖ» (м. Київ) – інтермедії «Раптова казка серед міста» – за мотивами життя і творчості луцького скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича.
Театральне дійство про людину, яка прожила одну частину життя в ролі бухгалтера, а в другій стала художником — це один з ефективних інструментів популяризації забутих імен. Зокрема, йдеться про проєкт, що досліджує життя і творчість унікального скульптора без будь-якої академічної освіти з Луцька.
Реалізовує цю ініціативу платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду.
Понад 200 лучан та гостей міста прийшли поглянути на те, як може оживати неймовірна творча біографія людини, яка творила в Луцьку в 60-80 роках минулого століття й була визнана у мистецьких колах.
Йдеться, зокрема, про українського митця, доктора мистецтвознавства, збирача і дослідника витворів народної культури Олександра Найдена, який першим 1982 року назвав наївіста Сарцевича художником в публікації одного авторитетного на той час мистецького видання.
Просто неба театр «ШАРЖ», керівниця і режисерка — Юлія Кратко, творив казку про хлопчика та його мрію. Інтермедії, короткі сценки, створені як з реальних біографічних фрагментів, документальних текстів, так і з делікатної проєкції на те, як це могло б бути.
«Вся та інформація про Сарцевича, що потрапляла до нас, це наше переосмислення тієї чуттєвої постаті, яку ми побачили. Ця історія – не на сто відсотків документальна, вона побудована також на міському фольклорі. Головна ж думка, яку несе наша вистава – побачити світ красивим, бо він таким і є», —
Глядачі побачили пластичні епізоди, що передавали рутину бухгалтера, який у зрілому віці наважився здійснити дитячу мрію — стати скульптором.
Особливої атмосфери дійству надав голос актора Бориса Лободи (нар. 1939 р., Київ) — диктора Українського радіо з 1969 року, артиста розмовного жанру. Саме він озвучив щоденники Сарцевича, у яких монотонна буденність переростає у бажання творити.
Символічним моментом стало використання піску та металевих решіток, з яких «оживали» обличчя і постаті скульптур митця. Так Сарцевич «заговорив» до глядачів своїми роботами — і водночас немов власним голосом. Особливо трепетним став момент, коли акторки київського театру «ШАРЖ» з допомогою пластичного малюнку відтворили крихкість скульптур, які митець творив з бетону, і які не мали шансу довго зберігатися. Зі створеного ним у Луцьку Саду скульптур вціліли лише 15, зараз вони зберігаються в Музей Івана Гончара в Києві.
«Скульптури кришаться від часу і погодних умов, а люди – від війни і втрат близьких», — прозвучав у фіналі «голос» Станіслава Сарцевича, зачіпаючи наше болюче сьогодення, в якому маємо за обов’язок, попри всі складнощі часу, відновлювати і зберігати нашу культурну спадщину.
*Проєкт із дослідження життя і творчого шляху Станіслава Сарцевича реалізовує платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду.
